Блог Арсенія Яценюка для видання Цензор.Нет

Сьогодні 80-ліття початку Другої світової війни.

Її винуватці - нацисти.

Їхній спільник і розпалювач - комуністичний режим.

Два людоненависницькі режими розв’язали бійню, яка забрала десятки мільйонів життів по всьому світу. Серед них - мільйони українців.

Історики наводять багато причин цієї глобальної катастрофи.

А які висновки мали б зробити сучасні політики?

Перший і головний висновок. Не можна заспокоюватися, що сталий мир - це безумовна даність.

У 30-ті роки минулого століття багатьом не вірилося у повторення трагедії Першої світової. Невже це можливо? - роздумували вони. Агресор під контролем. Чи варто його стримувати? Його слід розуміти...

Сучасній людині теж не віриться, що така катастрофа може повторитися. Не віриться, що хтось може плекати наміри перекроїти карту світу, встановити сфери впливу, нав’язати власну волю іншим незалежним державам.

Не віриться. Чи не вірилося?

Другий висновок. Як важку і смертоносну хворобу, агресора треба негайно розпізнавати і локалізувати.

Другій світовій передували роки безвідповідальності лідерів світу. Західний політикум зосереджувався не на «гіпотетичних» загрозах, а на цілком зрозумілих речах - власних інтересах, визначених своїми виборцями.

Обережна реакція на захоплення суверенних територій, бажання все владнати «як завжди», щирий порив вивести світське життя, спорт і мистецтво поза політику. Все це відомо з того часу.

Усе це проклало шлях до пакту Ріббентропа-Молотова і, врешті решт, розчленування світу.

Агресія - це форма раку. З нею не можна примиритися. Її треба якнайшвидше розпізнати і водночас з не меншою швидкістю зупиняти, стримувати або прибирати з тіла.

У сучасних міжнародних відносинах це означає чітко дотримуватися міжнародного права і жорстко карати - у політичний, санкційний чи правовий спосіб - за порушення.

Третій висновок. Не треба боятися. І не треба втікати від загроз, які знову нависли над Європою, у самозаспокоєння і пацифікацію.

Речі треба називати своїми іменами.

Сьогодні багато паралелей з подіями 30-тих років минулого століття.

Нинішня химерна лінія на примирення з агресивним режимом Кремля - це, серед іншого, наслідок забутих уроків Другої світової війни.

Які б декларації не проголошували сьогодні по всьому світу, вони не будуть варті паперу, на якому написані, якщо агресор вкотре усвідомить, що ніхто не чинитиме спротив.

Це, зрештою, висновок для нас, українців.

Друга світова війна двічі прокотилася нашою землею смертельним смерчем.

На нашій землі немає місця, де б не пролилася наша кров.

Подумаймо про це сьогодні. Жодні реформи не матимуть сенсу, якщо ми насамперед не захистимо свою державу і її майбутнє.

Для нас є лише одна червона лінія.

Вона відділяє нашу свободу від упокорення перед ворогом.