Андрій Парубій: "...і коли я присідав від газодимових гранат, одна з світлошумових закотилася під мене і обпекла частину тіла" (інтерв`ю)
середа, 31 грудня 2014, 18:28

Віце-спікер Верховної Ради в інтерв'ю "Цензор.НЕТ" розповів про недавній замах, бойові поранення Майдану, відносини з Гройсманом і Яценюком, труднощі роботи в Раді нацбезпеки, а також про те, чому йому прикро чути про "Крим прогавили".


Ще зовсім недавно уявити Андрія Парубія в кріслі першого віце-спікера Верховної Ради було неможливо. "Звичайний мужик, - говорив мені в грудні 2013-го його колега по Верховній Раді. - Відважний, сильний, але не Ейнштейн. Таких багато, але історію роблять інші".
Минув рік. Гордовитий депутат залишився за бортом Парламенту нового скликання і, кажуть, відчуває з цього приводу чималі душевні страждання. А Парубій був і залишається в авангарді змін, що відбуваються в державі Україна. Протягом 2014 року він встиг побувати комендантом Майдану, Секретарем РНБО, бійцем в зоні АТО, обрався в нову Раду і став в ній першим віце-спікером. Чи не правда, непогана кар'єра для "звичайного мужика, не Ейнштейна"?

Фото Сергія Гришина. 13 грудня 2013 року. Комендант майдану Андрій Парубій дає інтерв'ю "Цензор.НЕТ" на сходинках прес-центру в Будинку Профспілок


Насправді повною мірою оцінити таланти Андрія Володимировича можна, лише поспілкувавшись з ним не в бліц-режимі, а в спокійній бесіді тет-а-тет. Що і зробив "Цензор.НЕТ". А почали ми свою розмову із замаху, що стався нещодавно на віце-спікера.


"ВІДКЛИКАТИ ЗАЯВУ ПРО ВІДМОВУ ВІД НАЛЕЖНОЇ ВІЦЕ-СПІКЕРУ ОХОРОНИ? А СЕНС?"


- Вітаю: ви знову в епіцентрі небезпеки. Коли у вас останній раз кидали гранату - на Майдані?
- Так. 18-20 лютого на Майдані. 18 числа кілька гранат розірвалося в безпосередній близькості біля мене і я отримав поранення. З гранатами у мене пов'язаний весь Майдан. Досі з феєрверками проблеми. Ще дуже добре пам'ятаю 19 січня на Грушевського, коли в перший раз почали масово застосовувати проти нас гранати. Ми стояли дуже щільно, і гранати падали просто між плечима, розривалися, обпікали обличчя. На моїх очах хлопці втрачали зір. Тоді я теж отримав серйозні поранення від розриву гранат.
Звичайно, потрапляв під обстріл "Градів" і в зоні АТО, але це було інше відчуття.
- Де саме?
- Останнього разу я потрапляв під обстріл "Градів" у Дебальцевому на блок-посту батальйону Національної гвардії імені генерала Кульчицького, який сформований з бійців Самооборони Майдану. І відчуття, нехай і схоже, - але все ж інше. Від "Градів" ми ховалися в бомбосховище. А гранати вибухають ближче, і кожен вибух відкладається в пам'яті. Гранати на Майдані рвалися під ногами, і у мене до цих пір все тіло - в слідах від осколків. Так що спогади про гранати - гострі і специфічні.
- Ви поділяєте ту точку зору, що ця людина - не професіонал?
- Я не сказав би, що це був не професіонал. Тому що людина, яка кинула гранату, діяла досить професійно. Вона була дуже висока, спортивної статури. Як сказав бувший зі мною сотник Михайло Ноняк, у нього м'язи аж з-під куртки випирали. Мужик був накачаний, високого зросту, зібраний. І за зовнішнім виглядом він, швидше, був схожий на спеца, ніж на випадкову людину. І після того, як він кинув гранату, став швидко тікати.
- Як, по-вашому, він вас вистежив?
- Ми стояли там хвилин 15-20, можна було бачити, що ми там стоїмо. Він пройшов повз нас, побачив обличчя, ідентифікував мене - і навіть не кинув гранату, а покотив її до нас. Вона прокотилася повз нас - і закотилася за бордюр під машину. Цей бордюр і машини врятували наші життя і життя багатьох інших, прийнявши на себе основний удар.
Першим моїм відчуттям було - і це, знову-таки, теж з часів Майдану - це не бойова граната. Тому що поруч була велика вітрина, і будь граната осколковою, "полетіла" б і вітрина.
І тільки пізніше, коли приїхала міліція, слідчі, ми побачили, що бордюр, за який закотилася граната, пошкоджений вибухом і осколками. І машини, які стояли поруч, теж пошкоджені осколками. В однієї з них пробився бак, розлився бензин, а вітрини ресторану на другому поверсі були пошкоджені безліччю осколків. Не будучи фахівцем, я не можу знати, який тип гранати це був. Але це була осколкова граната. І те, що вона закотилася під бордюр і під машину, великою мірою врятувало багатьох людей. Тому що на ресепшені готелю "Київ", де я живу, стоять дівчата. І цей вибух міг представляти велику небезпеку і для них. До речі, вчора я, в черговий раз, давав свідчення, і мене  проінформували: експертиза показала - граната була бойова і міліція веде слідство за статтею "Замах на вбивство".
- У вас була заява про те, що ви готові відмовитися від належної вам, як віце-спікеру, охорони...
- Так я й відмовився, написав заяву. Тут справа в тому, що мені охорона передбачена законом, і я не можу просто заявити про відмову. Я підписав офіційну заяву про відмову від охорони.
- Але ж ви можете зараз відкликати цю заяву?
- А сенс?
- Справа не тільки у вашій особистій безпеці, але і в репутації держави. Якщо за першим віце-спікером парламенту ведеться полювання...
- ...Знаєте, я на цю тему детально розмовляв зі спеціалістами ще за часів моєї роботи Секретарем РНБО. Тоді, до речі, я теж офіційно відмовився від охорони. Охорона може захистити від хуліганів, але від професійного кілера зі зброєю вона не захистить. Це реальність. Більш того, це виходить, що я ще двох хлопців-охоронців можу піддати смертельній небезпеці.
- А попередньо інформація про те, що на вас готується замах, не надходила?
- Надходила, коли я ще був Секретарем РНБО. Розвідка тричі давала інформацію про те, що група ГУР, 5 осіб, виїхала до Києва для фізичної ліквідації Секретаря РНБО.
- Бачимо, однак, що обійшлося. А скільки раз і коли ви були поранені на Майдані?
- На Майдані був чотири рази поранений. Перший раз - 25 листопада, коли була перша атака на наметове містечко біля Українського Дому. Ми тоді отримали першу велику перемогу: змогли відігнати "Беркут" від Майдану аж до готелю "Дніпро". Я тоді отримав закриту черепно-мозкову травму, перелом пальця і близько 40 ударів кийками по голові.
Вдруге був поранений 19 січня, коли почалися бої на Грушевського. Тоді я отримав кілька різних поранень. 7 осколків від гранати прошили мені ногу, і ці сліди досі залишилися. Була повністю обпечена частина мого тіла. Коли я присідав від газо-димових гранат, одна з світлошумових просто закотилася під мене і обпекла мені частину тіла. Однією з гранат була травмована рука. Досі гострий біль, коли вітаюся.

Третє поранення отримав, коли ми звільняли Український Дім. Я тоді перелазив через розбиті вікна до вэвэшників, ми витісняли їх назовні. А під час зіткнень отримав поранення в ногу.
Четверте поранення я отримав 18 лютого в бою у Маріїнці. Тоді для спецслужб Януковича з Росії привезли нові газо-димові гранати. І якщо до старих ми вже адаптувалися, то у нових концентрація отруйних речовин була набагато більшою. Кілька сотень наших бійців під час боїв у Маріїнці отримали гостре отруєння. І якщо осколкове поранення можна було переходити на ногах, то отруєння газом просто скосило багатьох наших бійців. Під час тих боїв я й отримав останнє поранення. Мене забрала швидка, там я деякий час був без пам'яті, мені поставили крапельниці. Але як тільки прийшов до тями,  повернувся на Майдан - і вже 19-20 лютого я був поруч зі своїми хлопцями.


"У ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЗНАХОДЯТЬСЯ СЬОГОДНІ ПРИ ВЛАДІ, - ВИСОКИЙ РІВЕНЬ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ"


- Ще рік тому ви не були звичайним народним депутатом, але з тих пір працювали Секретарем РНБО, зараз займаєте посаду першого віце-спікера Верховної Ради. Що змінилося в житті і побуті Андрія Парубія? В приємну сторону?
- Ви такі питання ставите... (посміхається. - Є. К.). Не дуже багато що змінилося. З приємного: мене оточують ті ж самі люди. Тобто це не виглядає так, що я з однієї сфери переходжу в іншу. Я, як на Майдані був зі своїми бійцями, так і зараз. 16 бійців Самооборони пройшла в Парламент, я дуже цьому радий. Це мої побратими, з якими ми й зараз вирішуємо загальні питання - по добровольчих батальйонах, по підтримці армії тощо.
І як під час революції ми з керівником Штабу опору Олександром Турчиновим приймали рішення, так і після Майдану, он там, на другому поверсі, ми приймали рішення по війні. І зараз ми приймаємо багато рішень по парламенту. Це тільки здається, що Майдан, РНБО, Верховна Рада - дуже різні сфери. Але коло людей, які складають цю команду, не дуже змінилося. І за великим рахунком цілі і завдання не змінюються. У кожного з тих, хто вийшов на Майдан, був свій мотив. Я 21 листопада вийшов на Майдан і за Україну, і проти Путіна, адже Янукович був просто його маріонеткою. Вийшов тому, що розумів: наступним кроком після непідписання Угоди про асоціацію стане перетворення України на колонію Росії. Через Митний Союз, через Євразійський Союз, інші механізми.
Звичайно, я виходив і за цивільні свободи, але ключовим мотивом було питання незалежності моєї країни, безпеки і оборони. І цей же мотив сьогодні у всіх наших хлопців, які пройшли Майдан і пішли на передову.
Тому посади - різні, але цілі й мотиви однакові. Загальна характеристика того періоду визначається словом "війна". Напруженість день і ніч, день і ніч, коли немає часу сісти на 5-7 хвилин, переговорити. І цей коловорот і на Майдані, і в РНБО, і тут, в Раді, і на фронті, і на передовій є характерною рисою всього цього року.
- Посада віце-спікера робить вас досить впливовою людиною. З'являються тепер у вашій приймальні люди, які раніше про вас не дуже-то згадували?

- Насправді я дуже відкритий для спілкування. Особливо - для спілкування з тими людьми, з якими я був на Майдані. У мене колись трапився дуже жорсткий урок. У 2004-му році на Майдані деякі з дуже високих керівників неодноразово говорили мені: "Андрію, без тебе Майдану не було б". Я тоді створив і очолював Національні дружини, майже 3 тисячі бійців, які виконували важливу функцію в найвідповідальніші моменти Майдану... А потім, після Майдану, я по 2-3 місяці не міг з цими керівниками зв'язатися.
- Зараз вони знову з`явилися?
- Буває. Але я дав собі обіцянку: якщо я раптом опинюся на високій посаді, ніколи не дозволю собі ігнорувати своїх побратимів так, ніби їх ніколи не було. Тому ночами я листуюся з ними у Фейсбуці. Тому я і зараз проводжу збори сотників Самооборони, як і на Майдані. І я швидше зустрінуся з активістом Майдану, ніж з якимось чиновником.
- Рік тому я розмовляв з другим віце-спікером від "Свободи" Русланом Кошулинським. Запитав його про природу взаємини зі спікером-"регіоналом" Володимиром Рибаком. Він відповів у тому сенсі, що відносини - стримано ввічливі і на суто технічному рівні: мовляв, на ідеологічному рівні вони - антагоністи, тож годі чекати чогось більшого.
Ви з Володимиром Гройсманом - з однієї правлячої коаліції. Які стосунки склалися між вами?

- Насамперед, озвучу свою позицію в цілому. Я - радикальний прихильник того, що під час війни не можна допускати конфліктів всередині влади. Адже це робить Україну слабкішою. І тут я виходжу не стільки з позиції спікера і Секретаря РНБО, скільки керуюся своїми поглядами як громадянина й історика. Часто згадую, як у дитинстві читав мемуари про Першу світову війну; про те, як українські лідери держави ворогували один з одним; коли полки Коновальця билися з підрозділами Скоропадського біля Мотовилівки; коли Петлюра дав наказ заарештувати генерала Болбочана, який утримував весь Східний український фронт, включаючи Крим і Кубань. Спеціальний підрозділ заарештував і розстріляв українського генерала.
І я, малий, читаючи це, плакав. І думав: "якби я жив у той час, ніколи б такого не допустив!".
- А ви в цьому пантеоні імен ким себе бачите?
- Не має значення, я не прихильник персональних паралелей. Але я бачив, як наша держава впала з-за того, що українські лідери боролися один з одним. А коли йшла більшовицька армія на чолі з Муравйовим, Україна вже не мала достатньо сильної армії, щоб захиститися. Тоді героїчно загинули студенти під Крутами... Не буду вдаватися в деталі, я історик і можу про це говорити нескінченно. Просто тоді насправді мощі України як держави та її компонентів було достатньо, щоб подолати всі труднощі і відбити напад. І лише це взаємознищення призвело до того, що держава впала.
А потім був Голодомор 33-го року. Мільйони втрачених життів. Адже це не просто так: є держава, немає держави. Далі йдуть наслідки. І це жахливі наслідки, всю руйнівну силу яких ми навіть не в змозі оцінити. Я можу про це говорити з усією відповідальністю тому, що моя бабуся під Харковом пережила голодомор і, коли я був маленьким, розповідала мені жахливі речі про той період...
І ось це відчуття відповідальності для мене - найгостріший момент за останній рік.

І я культивував у Самообороні Майдану цей дух взаємного цементування. Було непросто: на Майдані часто говорили, що ось цих людей зі сцени потрібно забрати, а ось цих - поставити. Тому було важливо триматися разом. Якби Майдан не тримався разом, він би не переміг. Я на Майдані говорив хлопцям: "Грушевський міг би детально розповісти, який поганий Петлюра, а Петлюра міг би детально розповісти, який поганий Скоропадський, а Грушевський міг би те ж саме розповісти про Болбочана". І в результаті особистісних конфліктів держава розвалилася. Тому треба дивитися на речі концептуально.
Такий же підхід у мене був у РНБО, не змінився він і зараз. І коли я говорю про стосунки з Гройсманом, Яценюком, Порошенком та іншими, я намагаюся, в першу чергу, виходити з цієї позиції: склеювати і зміцнювати.
- І що, вдається?
- У мене є відчуття, що у тих, хто перебувають сьогодні при владі, людей, при всіх їх плюсах і мінусах, - високе почуття відповідальності.
- На підставі чого ви робите такий висновок?
- Тому що у найбільш небезпечні моменти, коли здається, що ось-ось все вибухне, вони здатні сісти, сказати: "Якщо піде хвиля - знесе і нас, і державу" - і домовитися.

І тому я бачу велику різницю між нинішньою ситуацією і 2005 роком. Тому що кліше 2005 року, яке нам намагаються приклеїти ("там сварилися, тут сваряться") - невірне. У людей, які зараз займають високі посади, - високе почуття відповідальності. Хочу сказати, що і з Гройсманом, і з Сироїд - хороші відносини. Незважаючи на всі можливі дискусії. І можу сказати про Гройсмана: я цілком і повністю відчуваю і бачу у ньому такий же високий рівень відповідальності. І кажучи про наші відносини, їх можна охарактеризувати  не формальними людськими оцінками ("хороший-поганий"), а, скоріше, взаємним розумінням того, що в дуже тяжкий для держави час ми опинилися на дуже важливих позиціях. І перед нами - величезна відповідальність.
Ось чому ці відносини є не просто робочими, але дуже по-правильному робочими, взаємопідтримуючими.


"МИ ЗРУЙНУВАЛИ ПЛАН ПУТІНА ПО УКРАЇНІ: ПРО ЦЕ СВІДЧАТЬ ДАНІ РОЗВІДКИ"


- А як на нинішній посаді доводиться Андрію Парубію? Одна справа - займатися питаннями безпеки і оборони. І зовсім інша - бути віце-спікером, де необхідно вести переговори, напучувати, мати смак до інтриги. До віце-спікера ж постійно звертаються з проханнями. Чи є у вашій роботі нюанси, до яких ви поки не звикли?
- Скажу, в чому полягає концептуальна різниця. Після Майдану у нас в Самообороні були дуже гострі дискусії щодо того, як діяти. І пропонувалися два варіанти. Перший - боротьба з корупцією, все міняти. І другий - це виклики війни.
І я весь час переконував наших хлопців у тому, що пріоритетним, ключовим, питанням є захист країни. Я говорив: "Якщо ми зараз не захистимо державу, нам ніде буде боротися з корупцією. Не буде самої держави!".
І ось тому я їх переконував - і ми досягли згоди, що першочерговим завданням для нас є захист держави, і ми почали створювати добровольчі батальйони. І Самооборона створила перші добровольчі батальйони. То був період, коли було вкрай важливо захистити державу. Тоді я пішов в РНБО, де і займався створенням добровольчих батальйонів, а тисячі бійців Самооборони пішли на фронт. Я тоді їм казав: "Але наступною нашою війною буде війна проти корупції. Це буде хрестовий похід проти корупції, який ми повинні здійснити в нашій державі".
І будучи Секретарем РНБО, я бачив нашу місію в тому, щоб захистити державу. І я вважаю, що ми зруйнували план Путіна по Україні. Про це, маючи ту базу даних розвідки, яка у мене була, я можу говорити твердо. Його плани були більш далекосяжними, ніж частина Донецької і Луганської областей. Нам довелося приймати рішучі і неймовірно нестандартні рішення. Деякі кажуть: "Потрібні були професійні військові". Так, але часто потрібні були настільки нестандартні рішення, що в систему військового мислення вони ніяк не могли укладатися... До речі, знаєте, що одна з вимог НАТО - цивільне управління сферою безпеки. Не армією, тут потрібні генерали, а сферою безпеки. Тому що це дуже комплексна сфера і тут тільки одного воєнного досвіду мало. Тому не треба дивуватися, що цивільні волонтери куди ефективніше в забезпеченні добровольців і військових, ніж генерали.
А зараз, я переконаний, потрібна рішуча боротьба проти корупції. Без цього ми не зможемо виграти війну. І коли тут, в кріслі віце-спікера, я ставлю перед собою якісь завдання і визначаю мету, то вважаю, що крім безпеки і оборони треба зробити все можливе для перемоги над корупцією. Хоча, звичайно, я усвідомлюю: це явище, яке не так просто перебороти. Але докладати всі зусилля потрібно. І я бачу величезну перевагу в тому, що в Раду прийшло більшість нових людей. І відчуваю, що є необхідний грунт для того, щоб проводити зміни. І працювати ми будемо разом з усіма, хто готовий виступити в цей хрестовий похід. Тому що тут, як на Майдані, ми переможемо лише разом, але й можемо програти порізно. Так, ми разом з Єгором Соболєвим, Андрієм Кожем'якіним, Ігорем Поповим та Віктором Чумаком вже представили в Парламенті законопроект 1406, який посилить незалежність Національного антикорупційного бюро.
Звичайно, важливі також оперативні моменти. Наприклад, можу сказати, що прийняття закону про РНБО - це результат того, що ми зібралися у мене в кабінеті - з представниками "Батьківщини", "Самопомочі", "Народного фронту" і комітетом з питань національної безпеки і оборони - і три години кожну кому обговорювали. І змогли вийти на спільне рішення, яке пройшло в залі.


"Я СКАЗАВ: МИ ЗАЙМАЄМОСЯ ПОЛІТИЧНИМИ КОМПРОМІСАМИ, А ТАМ ХЛОПЦІ ГИНУТЬ"


- Але погодьтеся, що це було зроблено з порушенням регламенту. І якщо б таке сталося у дні президентства Януковича, ви перші заявили б про порушення законності.

- Я і про це скажу, але спершу - про змістову частину. Бачу в цьому одну з задач віце-спікера - в тому, щоб в робочих дискусіях і нарадах з депутатами знаходити розуміння і знімати конфліктні моменти. Тому що переконаний: так, коаліція п'яти - непроста. Але її треба тримати. А для цього треба залагоджувати з фракціями спірні моменти, які виникають.
Що стосується формального розгляду, то я не згоден з тим, що під час ухвалення було порушено регламент. І разом з тим хочу сказати, що цей закон був дуже потрібен. І коли перед прийняттям закону ми тут дискутували, і з одного боку лунали думки фахівців із  законодавства та юристів, а також доводи політиків, я сказав дуже важливу, на мій погляд, річ: "Ми займаємося політичними компромісами і доцільністю - а там хлопці гинуть".
- Ну, це удар нижче пояса.
- З одного боку, це звучить трохи пафосно і, можливо, не зовсім чесно: мовляв, що ти в юридичній дискусії використовуєш такі доводи? Але ж я як ніхто знаю, наскільки відсутність тут, у Києві, нормального інструментарію для управління всіма підрозділами на передовій виливається в загибелі хлопців в зоні АТО! Тому в питаннях війни потрібно виходити не з політичних компромісів, а з мотивів вироблення найбільш ефективного механізму управління в питаннях національної безпеки і оборони. Це в питаннях оподаткування можна шукати політичний компроміс, а в питаннях війни - тільки ефективність. Адже яка була найбільша проблема на самому початку АТО? Не тільки в тому, що деякі підрозділи взагалі не виконували накази і саботували їх виконання. А ще і в тому, що була погана координація між багатьма підрозділами та силовими відомствами. Більше того, були ситуації нерозуміння між керівниками силових відомств, що виливалося в дуже серйозні наслідки.
Секретар РНБО має виконувати координуючу функцію. А коли у нього немає повноважень, ця функція просто не буде повністю виконуватися.
- Давайте конкретніше. Є таке поняття "біла заздрість". Яких повноважень з тих, якими відтепер володіє Олександр Турчинов, не вистачало Секретарю РНБО Андрію Парубію?
- Безпосередніх, закріплених законом, механізмів впливу на керівників силових відомств.
- У чому це виражається?
- В тому, що керівники силових відомств будуть зобов'язані виконувати доручення Секретаря РНБО, які він дає з метою реалізації функцій РНБО.
В цьому законі зазначається, що Секретар РНБО контролює і координує діяльність силовиків щодо виконання рішень РНБО. Я хочу звернути на це увагу. Тому що якщо прочитати закон, то стає ясно, що всі звинувачення на рахунок нібито узурпації влади - спекулятивні. Секретар РНБО не приймає рішень! Він контролює виконання рішень! Ця функція передбачена законом. І це функція, яка зрозуміла кожному силовику.
Це один з тих напрямків, по якому йде посилення повноважень. Інше дискусійне питання - це боротьба з корупцією. Ну, для мене це звучить трохи дивно. Тому що боротьба з корупцією вже передбачена в законі про РНБО, просто в інших статтях. І в цьому немає ніякого ноу-хау. І я не розумію, чому навколо цього підняли такий ажіотаж.
- Чому піднявся ажіотаж, якраз зрозуміло. У нас тільки при Януковичі розгорнулася така вакханалія узурпації повноважень... ось і дуємо тепер на воду.
- Найпоширеніший варіант: "А навіщо тоді Антикорупційне бюро? Виходить, він (Турчинов. - ред.) буде контролювати АБ?".
Я намагаюся пояснити депутатам. "Хлопці, - кажу - Антикорупційне бюро не є органом виконавчої влади. В тому ж і полягає суть задумки АБ. А в законі про Секретаря РНБО чітко записано: "...координує боротьбу з корупцією в органах виконавчої влади. Не існує виходу РНБО на Антикорупційне бюро! Немає впливу Секретаря РНБО на АБ! Це не ті функції, при яких один орган накриває іншого. І, на мій погляд, це або спекулятивна, або спеціально заведена дискусія.
- Спеціально заведена?
- Тому що навіть коли ми сиділи з "Самопоміччю" і "Батьківщиною" і коли просто в законі демонстрували і показували, що немає жодних проблем, що ці функції вже були - з засідання ми вийшли, не маючи ніяких розбіжностей.
- Але у залі розбіжності були. Я бачив, як в президії ви щось пояснювали підійшовшому Сергію Лещенку, ярому противнику цього закону в його новій редакції. Що ви йому говорили?
- Та те ж, що і вам зараз. Що РНБО не впливає на Антикорупційне бюро. І не може впливати, оскільки це не орган виконавчої влади.
- Ви задоволені тим, що Турчинов став секретарем РНБО?
- Однозначно.
- А чому він погодився на це? Пам'ятаю, в останні роки соратники говорили, що Олександр Валентинович хоче відійти від справ, і тільки ув'язнення Юлії Тимошенко та почуття відповідальності за партію заважають йому це зробити. Потім був Майдан і робота на вищих посадах в державі. У людини з'явилося друге дихання?
- Я думаю, що Турчинов відчув у цьому свою місію. Вважає це своїм життєвим завданням. Втім, як і ми всі. Це схоже на те, як до мене на Майдані підходить один сотник і каже: "Може, для того ми народилися і жили, щоб зараз бути там, де ми є".
- А в соціальних мережах Турчинова просять повернутися в президію Ради. Може, було б краще, якщо б він залишився?
- Я за це виступав публічно. Але сталося так, як сталося. Це політичний процес, який передбачає і певні компроміси. Але на питання, чи буде Турчинов ефективний на посаді Секретаря РНБО, я відповідаю: "Так, буде".
Буде Турчинов узурпувати владу, як про це сьогодні говорять? Ні, не буде. Знаєте, чому це смішно звучить? Тому що Олександр Валентинович півроку був Головою Верховної Ради, Президентом, Головнокомандувачем...
- ...і при бажанні міг би узурпувати владу по повній?
- Один раз ми з ним сміялися, коли він підписував якийсь документ як Голова Верховної Ради. Підписав - і каже: "А ось як Президенту мені треба подумати" (сміється. - Є. К.).


"У РОСІЙСЬКІЙ МЕТОДИЧЦІ БУЛО НАПИСАНО: "В КРАЇНІ-ОБ'ЄКТІ НАПАДУ НЕОБХІДНО СІЯТИ НЕВДОВОЛЕННЯ БУДЬ-ЯКОГО ТИПУ"


- А не прикро читати в Фейсбуці: "Турчинов, Яценюк, Пашинський, Парубій прогавили Крим і дозволили Путіну заварити кашу на Донбасі"?
- Звичайно, прикро. Було б дивно, якби не було прикро. До речі, хочу сказати ось що. Ви ж за Фейсбуком стежте, помітили зміни після появи "зелених чоловічків"? А я кажу відповідально: у Російській Федерації на ряді заводів у великих приміщеннях садовлять  пару тисяч найнятих людей - "ботів". Їм дають меседж дня - і вони під різними ніками все це валять сюди.
Спочатку я цього не знав і думав: "Ну, як таке кажуть? Ми ж робимо що можемо". Тільки пізніше я зрозумів, що багато з цих повідомлень - просто частина інформаційної війни Кремля проти України.

Тоді, працюючи в РНБО, я зрозумів, що повинен вивчити методи війни противника. І можу сказати, що у великій мірі вивчив противника. На початку АТО я більше тижня був у Луганську та Донецьку. Я по 18 годин на добу вів переговори з лідерами сепаратистів. Але для мене важливо було зрозуміти і теорію саме путінської команди.
І я почав піднімати матеріали конференцій, що проводилися ними по так званих гібридних війнах. (До речі, Гіркін-Стрєльцов був на одній з них співдоповідачем). І почерпнув звідти багато важливого для розуміння логіки дій. Наприклад, таку установку: "Інформаційна війна є більш важливішою, ніж мілітаристська війна".
Я думаю, це одна з головних ознак цієї війни: військовий сегмент часто підпорядковується інформаційному, а не навпаки. Одне з формулювань звучало так: "Це війна не за життя людей, а за їх уми".
Коли я це особливо відчув? Волноваха, 16 наших загиблих хлопців. З військово-тактичної точки зору ця трагедія не мала для противника ніякого значення. Ніякого! Наш блок-пост де стояв, там і залишився. Супротивник ні на крок не просунувся вперед. Але вони перед цим зняли наших хлопців на камери; на наступний день по-звірячому їх убили, теж зняли це на камери і запустили ці жахливі кадри в Інтернет. На виході - деморалізація в одній з бригад, не буду називати якій; величезний удар по психіці матерів наших солдатів; вихід матерів на дороги, перекриття трас: "Заберіть наших дітей звідти!" Тобто, військова операція була підпорядкована інформаційному ефекту з метою деморалізації, а не навпаки.
Інший важливий напрям - розбалансування держави-об'єкта нападу. Цитую одного: "У країні-об'єкті нападу необхідно сіяти невдоволення будь-якого типу".
Потрібно це зрозуміти: невдоволення будь-якого типу. Це може бути погана дорога. Десь  пенсію не дали, десь інші соціальні проблеми. Це все для них - об'єкт для роздування. Розбалансувати державу, посварити владу, зробити розрив між суспільством і владою. І їх месиджі, за великим рахунком, на те й спрямовані. У них ще з часів Радянського Союзу залишилися інститути, які займаються психоаналітичними розробками впливу на суспільну свідомість. І маса ідейних, правильних людей підпадають під ці імпульси. І ці імпульси починають жити своїм життям, а розробники продовжують їх сіяти.
Тепер про Крим. Чому прикро? В один із днів (здається, 21 лютого) прямо з Майдану ми прийшли у Верховну Раду, сиділи он у тому кабінеті.
- Про кого конкретно йде мова?
- Штаб Самооборони Майдану і Турчинов. Говорили про те, що робити. Януковича немає, але є держава, і ми нею повинні керувати.
Згадаю про деякі нюанси. У багатомільйонному Києві та більшості міст-мільйонників на вулицях не було жодного міліціонера. Пара тисяч бійців Самооборони Майдану, які щойно вийшли з важких боїв на Майдані, а до цього подетально планували захоплення Верховної Ради та інших об'єктів, - відразу стали на їх охорону. Тому що жодного міліціонера не було. Взагалі нічого не було!
Знаєте, у людей іноді є відчуття, що ось, прийшли Турчинов та інші - і чому, питається, вони не послали армію? Спецназ?

 

"ПАМ'ЯТАЮ, ПІДХОДЖУ ДО "АЛЬФОВЦЯ", ПОДАЮ ЙОМУ РУКУ. А ВІН СВОЇ ХОВАЄ ЗА СПИНУ"

 

- Давайте і я з позиції "чайника" озвучу це питання: чому?

- Вам, Женя, для того, щоб написати статтю, потрібен інструментарій, ручка або iPad? Так от, у нас інструментарій спочатку, як явище, був майже відсутній. Більшість генералів були на лікарняному або їх неможливо було знайти. А кримський "Беркут" в озброєнні вже стояв на перешийку в Крим. І дуже багато спецпідрозділів або саботували наші накази, або переходили на бік супротивника. Як це сталося в Луганську і Донецьку.

Наведу два приклади з Криму. До командирів кримських підрозділів підходили з розмовами "невипадкові" російські командири.

- Що значить "невипадкові"?

- Це були їхні колишні однокласники, одногрупники, просто знайомі. Іноді навіть знайомі родини. Підходили, пропонували гроші, з обіцянками того, що "все буде добре, будете в нас служити".

Тобто, ми зараз можемо говорити, що за більшістю наших командирів підрозділів давно був закріплений куратор. І операція готувалася давно.

Інший знаковий для мене момент: ми отримували від деяких служб розвідки в Криму нібито розвіддані. А через пару днів розуміли, що російські спецслужби свідомо вводять нас в оману. Вони свідомо давали нашій розвідці неправдиву інформацію. Точніше так: деякі наші підрозділи, начебто формально українські, насправді працювали в координації з ФСБ.

І я розумів, що дізнаюся від своїх друзів-татар у Фейсбуці більше реальної інформації, ніж від нашої розвідки.

А в деяких місцях був просто розрив мозку. Ми були в Луганську і планували операцію зі звільнення приміщення Служби безпеки України, яке захопили бойовики і сепаратисти. І у них першою вимогою - я кажу про це відповідально - була амністія ВВ, "Беркута" і "Альфи" після подій на Майдані.

А в Києві нам кажуть: треба саджати злочинців з ВВ, "Беркута" і "Альфи". А у нас завдання з допомогою "Беркута", "Альфи" і ВВ штурмувати захоплену СБУ.

- Так, у дику "вилку" ви потрапили...

- Як зараз пам'ятаю: підходжу в Луганську до "альфовця", подаю йому руку. А він свої руки ховає за спину.

Я кажу: "А в чому справа?". Він відповідає: "А ви - хунта, ви вбивали на Майдані наших бійців".

І від того мені чути ці звинувачення дивно і боляче: неначе люди всього цього не пам'ятають! Як ми аж через місяць почали виходити на спільні патрулювання з міліцією. Як спецназ, підрозділ за підрозділом, переходив на бік противника. Коли армія - і про це теж треба говорити - казала: "Ви нас не тягніть в протистояння з цивільним населенням. Нас вже Янукович хотів втягнути. Ми - армія, ми повинні воювати з армією".

Слідкуйте за діяльністю команди "Народного Фронту"
в соціальних мережах

Зв'язок

Головний офіс

01021, м. Київ-21, вул. Кловський узвіз, 7
(044) 359 0763
press@nfront.com.ua