Остап Семерак – ключова фігура в Уряді Арсенія Яценюка. Власне, до цього зобов’язує посада Міністра Кабінету Міністрів. Яка, як жартує сам Семерак, - «під молотом на ковадлі».

Остап Семерак – кандидат у народні депутати Верховної Ради від Політичної партії «Народний фронт» - розповідає, що першу сотню ворогів нажив уже в перший день на посаді – коли скасував сотні перепусток до будівлі Уряду людей, які зазвичай приходили «вирішувати питання». Досить багато часу пішло на влаштування роботи в Секретаріаті, де раніше папірець до засідання уряду готували 93 дні, тепер – максимум два тижні. Витративши купу часу та нервів на чиновницький супротив, Семерак стверджує, що попри все вдалося запустити ключові механізми – Урядові комітети, без яких тепер не обходиться жодне рішення Кабміну, та Центр підтримки реформ – механізм, коли вперше експерти змогли безпосередньо впливати на рішення.

Ще Остап Семерак переконаний, що попри всі складнощі, «дно» економічного та політичного занепаду Україна вже пройшла. За його словами, сьогодні вже остаточно ясно, що ніякої альтернативи розвитку України, окрім європейської, немає. Як і не буде більше ніколи ментальної залежності України від Росії. «Я щиро сказав, коли ми ухвалили рішення про відмову від побудови моста через Керченську протоку, що Росія нам не брат і не друг. І мене щиро потішила відповідь Путіна на наступний день, що більш братнього народу, ніж українці, вони не знають. Очевидно, що ми позбавилися комплексу меншовартості, а Росія своєї шовіністичної імперської ідеології – ні. Тому ми рухатимемося у майбутнє, а вони далі комплексуватимуть». Про те, чому Україна не об’єкт на міжнародній арені, скільки коштів можна повернути за «вишки Бойка» і чому у «Народного фронту» гарне майбутнє – в інтерв’ю «Главкому» .

Пане Остапе, свого часу ви знімали фільм про Юлію Тимошенко, а зараз опинилися фактично в конкуруючій команді. Чому?

Фільм, про який ви згадали, називався «Суд над Юлією Тимошенко. Реальна історія». Це фактично документальна стрічка, змонтована з записів слухань у залі суду та вуличних протестів. Фільм був англомовний, я возив його по європейських інституціях, бо на той час наші друзі не дуже добре розуміли, що саме відбувається в Україні. Фільм створювався в період боротьби за демократію і свободу в країні, а політичних таборів було два – світлих і темних сил.

Після Революції гідності Україна стала вільною демократичною країною, але у нас знову два табори – тих, хто хоче, щоб країна розвивалася, а також недобитків режиму, які за будь-яку ціну хочуть повернутися у владу. І лізуть, мов ті щурі з усіх щілин.

Серед демократів немає протиріч у питанні, якою самою має бути Україна – європейською, не корумпованою, економічно розвинутою, членом НАТО. Є лише альтернативні погляди на те, як саме треба досягати мети. І зараз менш важливо, з якою саме партією йти на вибори. Головне - мати чисту совість, минуле, яке не заводить тебе під дію закону про люстрацію, а також ідеї стосовно реформування нашої країни. Тому що найкраща відповідь сепаратистам – це успішна, процвітаюча і вільна Україна.

Тобто ви визнаєте, що так звані демократичні партії нічим не відрізняються? От в чому конкретно не збігаються ваші погляди з поглядами колег з ПРП, які залишились у «Батьківщині»?

Я б розділив відповідь на це запитання на дві частини. Перша – ідеологічна. Мої колеги з ПРП сьогодні працюють в різних командах: Віктор Пинзеник – в «Ударі», Ігор Гринів – у Петра Порошенка, Сергій Соболєв – в «Батьківщині». Чи означає це, що ми не є однодумцями в стратегічних питаннях? Ні, не означає. Чи змінювали ми свої погляди принципово? Ні. Це абсолютно нормальне політичне життя.

Тепер щодо технологій. Пригадайте вибори 2012-го року, коли агітували за участь усіх опозиційних сил в одному політичному проекті, який тоді мав назватися Об’єднана опозиція «Батьківщина». Я особисто був переконаний, що об’єднання давало нам змогу набрати більше голосів у Парламенті. Але так не сталося, бо «Удар» пішов окремо, і це спрацювало. Тому що «Удар» і «Свобода» показали неочікувано гарний результат. А загалом опозиція мала серйозне представництво у Раді минулого скликання.

Тобто ви хочете сказати, що існує хитрий план всім розділитися, щоб потім об’єднатися?

Я не працюю в штабах, але зрозуміло: щоб отримати більшість у наступному Парламенті, прогресивні сили, які сповідують реформи, не об’єднувались в один мегасписок, а пішли окремими шляхами кожен до свого виборця. Більш ніж переконаний, що після проведення виборів ми сформуємо парламентську більшість, напишемо спільну коаліційну угоду і будемо продовжувати курс європейських реформ, які Україна підтримала, підписавши і ратифікувавши Угоду про асоціацію з ЄС і схваливши план імплементації цієї Угоди.

Чи нормально, що в такий непростий час стільки урядовців йдуть на вибори?

Це абсолютно нормальна європейська практика, тому що міністри є політичними фігурами. Теза, що міністр є чиновником не відповідає українській Конституції і духу тієї політичної системи, яку ми намагаємося будувати. В Британії міністри можуть бути одночасно членами парламенту, лідерами політичних партії і виборчих перегонів. Те саме в Польщі. Ті міністри, які балотуються по мажоритарних округах, взяли відпустку.

Лозунг вашої політичної сили «Сильна команда для складних часів». Але пройшло майже півроку після призначення Уряду і на його адресу чутно все більше критики.

Завжди критикують тих, хто не боїться брати на себе відповідальність. Ще коли ми прийшли в Уряд, нас назвали…

…урядом самогубць.

Я християнин, і для мене самогубство - страшний гріх. На одному з ефірів я виголосив тезу, що наш Уряд – це уряд камікадзе. Ця думка прижилася у суспільстві. Ми відразу сказали, що готові жертвувати рейтингами заради реформ. Що ми не займатимемося популізмом, а робитимемо те, що потрібно країні. Ми цю ідею не зрадили. Тому не боїмося відповідальності. Бо ті, хто її бояться, не займають політичних посад і не мають шансів перемагати в політичній боротьбі.

Назвіть п’ять речей, які вдалося зробити Уряду.

Перше. Україна як держава є.

Давайте пригадаємо лютий цього року, коли тодішнє керівництво країни було абсолютно дискредитовано, втекло з держави, залишивши країну з величезними боргами, на межі дефолту з занедбаною економікою і найгірше – з розбурханим розстріляним суспільством, з трагедіями тисяч людей. Уряд, який був сформований новоствореною на той час парламентською коаліцією, розумів, що є багато викликів. В першу чергу, це економічна ситуація і суспільно-політичний конфлікт, який продовжувався після революційних днів. Ми не усвідомлювали в той час, які загрози і виклики нас очікують в Криму і на Сході України з боку Російської Федерації. Тоді ми розуміли, що нам треба втримати економіку, уникнути дефолту, вели переговори з європейськими і американськими партнерами і вивели країну з економічного піке швидко і успішно. Як наслідок – програма співпраці з МВФ. Згадайте, до речі, що всі попередні програми співпраці з МВФ для України, як правило, закінчувалися вже на першому етапі. Україна брала перший транш, підходила до індикаторів, які виставив Фонд, їх не виконувала, і МВФ припиняв співпрацю з нами. Уряд на чолі з Арсенієм Яценюком пішов на серйозні для Уряду і суспільства кроки, ми пояснили, чому необхідно підняти ціну на газ, збільшувати податки для певних галузей економіки. Врешті – Україна отримала другий транш допомоги МВФ.

Тому наша друга перемога – це діалог з суспільством, це готовність і Уряду, і суспільства затягувати пояси заради перспективи. Нам вдалося переконати і людей, і Парламент, що непопулярні сьогодні кроки – це запорука нормального завтрашнього дня. Нам це вдалося.

Це не зовсім так. Ми пам’ятаємо шантаж Прем’єр-міністра, коли він погрожував піти з посади, бо не мав підтримки у Верховній Раді.

Співпраця з діючим Парламентом справді була тяжка. Якщо пам’ятаєте, перший так званий «антикризовий пакет» Парламент прийняв у квітні. Тобто протягом першого місяця роботи Уряду Яценюка було напрацьовано зміни до десятків законопроектів. Ми прийшли в Парламент і той нас підтримав. Другий пакет економічних реформ супроводжувався серйозним конфліктом в межах парламентської коаліції…

Правильно вжити слово «шантаж» в даному контексті? Вас шантажували своїми голосами деякі групи і фракції?

Я б не хотів, щоб в українській політиці було слово «шантаж». Парламент складається з великої кількості лобістів різних промислових фінансових груп, які мають свій бізнес і бачення розвитку своїх галузей. Але український Уряд не є лобістом якоїсь однієї галузі чи чийогось бізнесу. Сьогоднішній Уряд є лобістом українського народу і української перспективи. Для цього було потрібно збільшити рентну плату на видобуток газу, певні податки на видобуток руди і на інші надприбуткові рентабельні галузі. Ми це зробили, Парламент довго з нами дискутував і впирався. Тим не менше, публічна відкрита дискусія з усім суспільством змусила Парламент погодитися і підтримати запропоновані нами рішення. Це дало нам найти можливість винайти в українській економіці, яка насправді падає в багатьох галузях, близько 18 мільярдів гривень на додаткове фінансування української армії. Ці кошти пішли на закупівлю техніки, озброєння і, в тому числі на створення Національної гвардії.

А скільки загалом ми витратили на армію в цьому році?

В бюджеті на початку року було передбачено на силові структури близько 60 мільярдів гривень. Додатково Уряд знайшов ще 18 мільярдів. На сьогодні не всі додатково виділені кошти витрачені силовими структурами.

Чому? Адже чути постійні нарікання, що коштів на армію не вистачає?

Я хочу нагадати, що згідно з Конституцією Міноборони підпорядковується Президенту. Уряд не може в повній мірі впливати на рішення цього відомства. Ми ніколи – підкреслюю – ніколи не відмовили Міноборони чи МВС у прийнятті жодного рішення, пов’язаного з АТО.

Повертаючись до реформ… Зараз часто кажуть, що в Уряду немає ніякої стратегії реформ, а все, що ви робите, є виконанням вимог МВФ і економічної частини Угоди про асоціацію з ЄС. Чи це так?

Це перекручування! Меморандум про співпрацю з МВФ – це спільний продукт українського Уряду і МВФ. Так як МВФ мав право голосу, так і ми маємо це право. Нема такого, що МФВ дає гроші і каже, що робити. Це спільна домовленість України і Фонду.

Щодо Угоди про асоціацію. Це величезний документ, який передбачає всебічну програму реформування. Це – програма наближення України до Європи. Цей документ готувався кілька років, його писали сотні вузькопрофільних спеціалістів, які адаптували успішний досвід європейських країн до наших реалій. Це дуже складні реформи, ми можемо поговорити про них окремо, але говорити, що ці реформ нам тупо спускають «згори», вибачте, є невігластво.

Які першочергові завдання ставлять європейці перед Україною?

Детінізація економіки та винищення корупції. Я абсолютно усвідомлюю, що ці слова роками звучать з вуст політиків, але нічого так і не робиться. Я знаю, що корупція як суспільний договір не може зникнути в Україні в один день. Тому що суспільство, де вранці ти даєш хабара вчителю, лікарю, даішнику, а потім береш хабара в себе на роботі, - це дуже хворе суспільство. Поки не зникне оця кругова порука, то нічого не вийде.

Завдання Уряду в цьому сенсі – зупинити найвищу, олігархічну корупцію. Ми зупинили масу корупційних моделей, схем, які жили в Україні і приносили їхнім розробникам мільярдні прибутки. Наприклад, один з перших законів - це нова редакція закону про державні закупівлі. І якщо ви пам’ятаєте так звану тендерну мафію, то до неї приклеювалися десятки прізвищ народних депутатів. На засіданні Кабміну ми тричі розглядали цей законопроект і в ручному режимі кожну статтю проходили і міняли. Апарат Кабміну, який готував документ, отримав його з різних міністерств, які вкладали туди потайні канали, щоб залишити корупційну схему. Однак нам вдалося цей закон написати без корупційної складової і за весь час роботи Уряду не було жодного скандалу щодо непрозорих тендерних закупівель за державний кошт, які здійснював Уряд. У Парламенті на цьому тижні ухвалено в першому читанні 6 урядових антикорупційних законопроектів, в тому числі закон про антикорупційне бюро. Це, очевидно, є теж перемогою.

Це не зовсім так. Нещодавно гримів скандал з закупівлею ліків Міністерством охорони здоров’я.

Не було скандалу з закупівлею, був скандал з відсутністю таких закупівель. І тут не стільки корупція, скільки недбальство і безвідповідальність тієї команди, яка прийшла в міністерство. Я розумію, що не зовсім коректно критикувати колегу по Кабінету Міністрів, але коли міністр говорить, що він хоче, але не може, це означає, що він або неправду говорить, або йому потрібно подати у відставку. Бо на міністрові лежить персональна відповідальність за ту сферу, в якій він визначає політику, в тому числі це стосується і сфери охорони здоров’я. Закупівля ліків – це обов’язок, який міністр повинен був виконати у перші місяці своєї роботи. Він не зміг побороти протидію у себе в міністерстві, значить буде інша людина це робити.

Нагадаю, що в Парламенті піднімалося питання щодо міністра Мусія. Але Рада більшістю голосів не підтримала його відставку. Мені дуже шкода, що фракція «Свобода» не підтримала цю відставку і таким чином взяла на себе відповідальність за той стан справ, який є сьогодні в медицині.

Пан Мусій стверджує, що сам просився у відставку і передвиборчу відпустку. Але Арсеній Яценюк на ці прохання не реагував.

Абсолютно компетентно заявляю вам, що заява про відпустку у зв’язку з початком передвиборчої кампанії, у якій Мусій бере участь як кандидат в мажоритарному окрузі, надійшла в Секретаріат Кабміну вже після рішення Уряду про відсторонення міністра.

Щодо детінізації та боротьби з корупцією, хотів би нагадати вам ще одну історію – про оціночний бізнес.

Так, ця історія теж супроводжувалася скандалами.

Це зрозуміло, бо дуже серйозна афера зламана. Ще у березні цього року, на другому тижні роботи на посаді Міністра Кабінету Міністрів, я написав доповідну записку Прем’єр-міністру. Її зміст полягав у тому, що існує монопольна схема, яка прописана у «славнозвісній» 231-й постанові Уряду. До цієї роботи я залучив декілька асоціацій оцінщиків чи підприємців, які ведуть бізнес в оцінці майна. Нам знадобилося близько 5 місяців роботи, щоб пройти шлях підготовки, написання і прийняття рішення, яке скасувало цю постанову. Було дуже багато істерик, викривлених трактувань роботи Уряду, в тому числі і у пресі. На цьому шляху довелося звільнити голову Фонду державного майна (ФДМ), бо ФДМ був одним з ключових елементів цієї монопольної схеми. Сьогодні у мене на столі лежить декілька листів від підприємців, які займаються оціночною діяльністю. Листи про те, що схема поламана і вони отримали можливість надалі займатися бізнесом, годувати свої родини, а споживачі цього бізнесу отримали суттєві знижки на послуги, які вони отримують під час купівлі-продажу будь-якого майна.

До речі, а що із заводами Фірташа?

Це також важлива історія в переліку перемог над детінізацією української економіки.

Вільногірський комбінат собі уже Ігор Коломойський забрав?

Це не відповідає дійсності. Але треба говорити про те, як відбувався цей процес, поетапно. Так сталося, що два гірничо-збагачувальних комбінати, які є принципово важливими для розвитку і функціонування титанової галузі не тільки України, а й світу, знаходяться в Україні. Окрім Вільногірського, ще є Іршанський комбінат. Один знаходиться в Дніпропетровській області, а другий – у Житомирській. 5 вересня цього року сплив термін довготермінової оренди цих цілісних майнових комплексів «Кримським титаном», який належить групі Дмитра Фірташа. Він, як відомо, сьогодні перебуває у Відні під заставою. Міжнародні правоохоронні органи, як пишуть ЗМІ, обвинувачують його у протиправній діяльності саме у титановій галузі, яка локалізована в Індії. Фактично в останній день нам вдалося не допустити пролонгації орендної угоди, яка, за їхнім задумом, мала закінчитися приватизацією.

А чому в останній день?

Бо відбувався звичайний саботаж! Насправді було проведене службове розслідування по факту підготовки документів. Воно показало, що чиновники Міністерства економіки приховували цей документ і увели його (орендний договір – «Главком») до автоматичного продовження. Ці чиновники були виявлені і покарані відповідним чином.

Покарані – тобто звільнені?

В тому числі були й звільнення. Ця справа перебуває під особистим контролем Прем’єр-міністра. Тому що, підкреслюю, це не є другорядного плану галузь, це є стратегічна галузь не тільки для України, а й для світу, бо на ній (галузі. – Ред.) зав’язане авіабудування, на ній зав’язана космічна індустрія.

Сьогодні держава ухвалила рішення про повернення цих двох ГЗК у державну власність. На жаль, фактично цього поки не відбулося. Не відбулося тому, що група приватних компаній, які входять до «Кримського титану» і у бізнес-сферу Дмитра Фірташа, окопалися там і не пускають на об’єкти представників Фонду державного майна і новопризначене керівництво державного підприємства, на баланс якого були передані ці майнові комплекси. Кабінет Міністрів своєчасно ухвалив постанови і розпорядження про передачу цих комплексів у державну власність, про скорочення процедури. Та, на жаль, після революції в Україні не вдалося побороти корупцію у судах. І ці корумповані, нелюстровані суди допомагають «бізнесменам» тримати це державне майно під своїм контролем.

Суть у тому, що група компаній, яка протягом 10 років орендувала державне майно і була націлена на його приватизацію, сплачувала до Державного бюджету орендну плату, яка становила всього близько 10% від реальних доходів, які вони отримували.

Але Фірташ каже, що він вкладав гроші у розвиток цих підприємств. Чи є якісь оцінки того, чи відбувалося там, можливо, модернізація?

Вони не пускають на підприємства Фонд держмайна саме тому, що слід провести інвентаризацію майна. З неофіційних даних ми розуміємо, що ніякої модернізації там не було. Що нам вдалося знайти? По цьому, до речі, відкрито кримінальну справу. Група компаній «Кримський титан» переоформила спеціальний дозвіл терміном на 30 років на користування надрами з державних підприємств, які вони орендували, на свої приватні структури. Це за межами законодавства. Але в документах, які вони представили для продовження дозволів у Державну службу геології та надр України, був перелік так званих покращень. От в цьому переліку покращень є човни, трактори, які вони купили. На підставі цього вони намагалися і, зрештою, отримали дозвіл на 30 років. Зараз Уряд оскаржує це в суді. Я більш ніж переконаний у тому, що ми повернемо це у державну власність. Але ми повинні розуміти, що ці два гірничо-збагачувальних комбінати є життєво необхідними для існування самого «Кримського титану». Тому боротьба тут надзвичайно серйозна.

Але ж «Кримський титан» також навіть не Фірташа, чи не так?

З «Кримським титаном» окрема історія, я не готовий коментувати її, бо я глибоко цю історію не вивчав. В Уряді є інформація про те, що його приватизація відбулася також не зовсім прозорим і чесним шляхом. Більше того, для мене є незрозумілою юрисдикція «Кримського титану». За однією інформацією, «Кримський титан» перереєстрований у російських реєстраційних службах. Для мене поки незрозуміло, куди він платить податки. Уряд не збирається у непрозорих схемах віддавати в оренду це майно (ГЗК – «Главком»). Наше бачення є таким: ми повинні розвивати титанову галузь, робочі місця, повинні забезпечити ефективне використання майна, яке належить державі. Але не виключаючи, що у майбутній перспективі держава ухвалить рішення про приватизацію чи продаж цього майна. Але точно це треба робити на відкритому аукціоні з залученням іноземних інвесторів. Слід розуміти, що титанова галузь є доволі вузька і певним чином монополізована галузь у світі. Поки що ми до цього рішення не прийшли.

«Главком» володіє інформацією, що група під умовною назвою «РосУкрЕнерго-2», до якої Фірташ має безпосередній стосунок, може бути залучена як посередник при підписанні нового контракту між Україною і Росією щодо поставок газу. Що вам про це відомо?

Я не є учасником газових перемовин, але я чітко розумію позицію Уряду. Голова правління «Нафтогаз України» і Прем’єр-міністр чесно говорять, що у нас поки що є на зиму недостача газу приблизно 5 млрд куб. метрів. Ми повинні знайти цей газ для того, щоб пережити зиму, щоб працювала економіка.

В той же час ми розуміємо, що транспортна система України здатна пропускати газ в Україну за двома напрямками. Перший, недозавантажений напрямок – це труба з Угорщини. Якщо хтось з бізнесу в Україні має можливість купити у Євросоюзі газ, то Україна має можливість як держава, як Уряд, як власник ГТС, доставити цей газ в Україну через угорський напрямок.

Другий напрямок, який є недозавантажений – це російський напрямок. І якщо хтось з української промисловості, з українських споживачів газу має можливості заключити прямі контракти в Росії, у Туркменістані на поставки газу в Україну, наша країна надасть «ліміти цією трубою», назвемо це так. Якщо група Фірташа для забезпечення своїх хімічних промислових об’єктів готова купити в Росії газ, держава може забезпечити доставку цього газу в Україну. І це, напевно, нормальна річ.

Якщо мова іде про відновлення старих корупційних, тіньових схем, коли є один монопольний постачальник газу для держави, яким колись був «РосУкрЕнерго», то цього не буде.

А якщо Фірташ скаже, що домовився про газ з Росії по 200 доларів за 1 тис. куб. метрів, Україна погодиться його купити?

Будь-ласка, якщо він продаватиме цей газ іншим споживачам і має можливість це робити, то нехай продає.

Де межа компромісу?

Я не виключаю, що бізнес може продавати газ і комунальним підприємствам, чому ні? Ми будуємо ринок, і Третій енергопакет, який Україна підписала, говорить про те, що цей ринок повинен бути відкритим і вільним.

Ми ж розуміємо ціна газу, який Україна купує в реверсному напрямку і ціна на газ, яку нам пропонує Росія, є різними. Дешевше купити газ «у реверсі».

Чи вкладається у реверсну ціну вартість прокачування газу?

Так, вкладається. У цю ціну вкладається вартість транспортування газу через територію України і назад. Незважаючи на це транспортне «плече» газ, який Україна купує в ЄС, коштує дешевше, аніж той газ, який «Газпром» пропонує для України. Ми зекономили на реверсі півмільярда доларів.

Чи можливо всі українські газові потреби задовольнити за рахунок реверсних поставок?

Ні. Росія в особі Путіна усе робитиме, аби зменшити наповнення європейського ринку газом для того, щоб вони не могли продавати надлишок Україні. Це зараз відбувається. Але коли ми говоримо про енергетичну стратегію України, то Уряд зробив низку кроків для підготовки господарства нашої держави до зими. Ми порахували баланс газу: що у нас у сховищах є, порахували, що ми можемо зробити на зовнішніх ринках.

Ви пам’ятаєте, що місяць тому розпочалися реверсні поставки газу зі Словаччини. Цьому передували декілька місяців переговорів і розмов, які Міністерство палива і енергетики, «Нафтогаз України», та Прем’єр-міністр Яценюк вели особисто. Також ми робимо все можливе для того, щоб збільшувати видобуток власного газу. Уряд ухвалив рішення про сприяння реінвестуванню прибутку як державних, так і приватних газовидобувних компаній, які працюють на ринку України. Була закладена модель, коли рентна плата зменшується, якщо прибуток, отриманий з добутку українського газу, реінвестується у нові свердловини.

Впродовж 23 років усі говорять, що Україні слід злізти з газової голки Росії. Якщо у всіх є таке розуміння, то чому цього не сталося досі?

Саме про це я говорю. Ми диверсифікували ринок поставки, ми зробили усе можливе для того, щоб стимулювати розвиток українського газовидобування, ми вжили заходів для підвищення енергоефективності і заміни газу на інші альтернативні джерела, такі як електроенергія, тверде паливо. Існують механізми, прийняті Урядом, які стимулюють купівлю інших котлів (замість газових – «Главком»): твердопаливних і електричних. Окрім цього, змінена тарифна політика, хоча Уряд не відповідає за тарифікацію. Це здійснює колегіальний орган, Національна комісія як регулятор (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг – «Главком»). Ми прийняли постанови, які стимулюють перехід опалення з газу на альтернативні джерела. Також ми вживаємо заходів задля зменшення тепловтрат, і виділили для цього кошти.

Колись піднімалася тема побудови LNG-терміналу. Чим завершилися розмови?

LNG-терміналом Україна займалася не дуже успішно. Хоча ця історія, напевно, мала б продовження, якби у нас була чітка і зрозуміла відповідь на можливість проходження танкерів з паливом через Босфор. Поки що відповіді немає, ризик є суттєво великим. Наскільки мені відомо, окрім держави на цьому ринку пробують працювати декілька приватних компаній. Але, на жаль, поки що цей альтернативний шлях газопостачань в Україну не працює.

До речі про Босфор.

Колишній міністр палива і енергетики пан Юрій Бойко займався закупівлею скандально відомих вишок і спилював їх, щоб провезти через цю протоку. Так от, нещодавно Генпрокуратура надала інформацію про те, що дійсно, через махінації при закупівлі цього обладнання Україні були нанесені збитки. Однак винних назвати не можуть. За місяць ця людина у складі «Опозиційного блоку», можливо, зайде у Парламент і користуватиметься всіма пільгами депутатської недоторканості.

Чи маєте ви інформацію, яка могла б допомогти Генеральній прокуратурі завершити це розслідування?

У перший місяць роботи в Уряді на посаді Міністра Кабінету Міністрів я передав офіційно Генпрокуратурі весь пакет документів, який я назбирав за час розслідування справи «про вишки Бойка», ще коли був народним депутатом 6-го скликання. Якщо ви пам’ятаєте, результатом моїх розслідувань було відкриття кримінальної справи в Латвії. Я передав латвійській прокуратурі абсолютно той самий пакет документів, який я у березні цього року передав до ГПУ. На жаль, відповідь ГПУ для мене була не зовсім зрозумілою. У відповіді було сказано, що за результатами перевірки ГПУ не встановила причетності до протиправних дій тодішніх керівників «Чорноморнафтогазу». Якщо сьогоднішнє керівництво ГПУ потребує повторення передачі цих документів, я готовий це зробити. Але більше ніж переконаний, що із ГПУ ніякі документи нікуди не пропадають, вони зберігаються і, сподіваюся, що є слідчі, які працюють над цією інформацією.

Що зі справою в Латвії? Вона просувається?

За результатами мого депутатського звернення до латвійської Генпрокуратури і відкриття кримінальної справи за ст.193 Кримінального кодексу Латвії, яка говорить про відмивання коштів, отриманих злочинним шляхом в особливо великих розмірах (200 млн доларів), у Латвії було заблоковано 81 млн доларів з цієї суми. Мені видається, що Україна має всі шанси повернути ці кошти до українського бюджету. Але для того, щоб це сталося, ми повинні в Україні визнати, що це була злочинна оборудка, почати реальне розслідування, почати притягувати до відповідальності тих політиків і чиновників, які стояли за цією ганебною схемою.

На початку нашої розмови було питання про п’ять реформ, якими може похвалитись Уряд. Три з них названо – те, що вдалося зберегти країну, уникнути дефолту і налагодити діалог із суспільством. Що ще ви можете занести собі в актив?

Точно – зміну підходу до енергетики, про який ми щойно говорили.

І очевидно, я б ще виділив дерегуляцію ведення бізнесу в Україні. Скорочення кількості перевірок, дозволів… До кінця року ми взагалі заборонили будь-які перевірки бізнесу і скоротили приблизно наполовину перелік тих органів, які мають право здійснювати хоч якісь перевірки.

Ви скоротили і Держпідприємництво, яке насправді мало б стати посередником між владою та бізнесом?

Але воно ним не було. Це – по-перше. По-друге, ми його не ліквідували, а реорганізували. Наша логіка була проста: передати формування політики розвитку малого та середнього бізнесу Міністерству економіки, оскільки державна служба не може здійснювати і формувати політику. Міністерство повинно думати про розвиток галузей економіки, в тому числі малого і середнього бізнесу, здійснювати заходи щодо спрощення бізнесу. Державній регуляторній службі ми залишили частину її попередніх функцій, і дуже велику надію покладаємо на її роботу як комунікатора між державою і бізнесом. Вона повинна бути ним, а не політиканом, який намагається використовувати регуляторні механізми для лобіювання якихось бізнес-інтересів.

Тут ми знайшли повне порозуміння з Європейським банком реконструкції і розвитку, який теж одним з основних своїх завдань бачить розвиток малого та середнього бізнесу і знищення корупції. Наслідком співпраці між урядом і ЄБРР є підписання спільної ініціативи по боротьбі з корупцією. Ми створили трьохсторонню групу, в яку увійшли представники ЄБРР, Уряду і українських бізнес-асоціацій. Зараз іде завершальна стадія формування такого інституту як бізнес-омбудсмен, який буде фінансуватися за рахунок коштів ЄБРР. Розробляється законодавча база, яка буде регулювати повноваження і функції цього органу.

Щодо спрощення та прозорості. Зараз призначення на керівні посади в центральні органи виконавчої влади, і навіть у Секретаріат Кабміну, ми здійснюємо за результатами відкритих відборів. Мені приємно, що я причетний до цієї новації. Ми оголошуємо конкурс на заняття вакантної посади в ЗМІ, після чого проводимо публічний відбір. Минулого тижня ми проводили відбір претендентів на посаду керівника Державної регуляторної служби, і сподіваюсь, що на найближчому засіданні Уряду ми представимо три фінальні кандидатури членам Кабміну, і урядовці як колегіальний орган призначать одного з цих представників.

Ви сказали про Уряд камікадзе. Якщо ви камікадзе, як ви можете йти на вибори? З чим?

Якщо подивитись в словник японської мови, то камікадзе – це «вітер змін». Я до виборів ставлюся не до як шансу залишитись при владі чи урвати владу, а як до іспиту, який студент здає за результатами семестру. Наш семестр був тяжкий – ми отримали країну в напівмертвому стані з «бонусом» від Російської Федерації у вигляді анексії Криму, терористичної поведінки сепаратистів і військових дій на Сході України. І абсолютно нормально, коли політична сила, яка взяла на себе відповідальність за функціонування держави і економіки, збереження цілісності і єдності держави, іде на вибори як на підведення підсумків і отримання оцінки від українського суспільства. В цьому я не бачу нічого неприродного.

Зараз політологи оперують такими поняттями як «партія миру» і «партія війни». Президент за перемир’я, а ви зі своїми представниками добровольчих батальйонів у складі списку позиціонуєте себе швидше як партія війни. Чи ваша політична сила вважає, що краще завершити війну перемогою, ніж погоджуватися на такий капітулятивний мир?

Це певна маніпуляція, коли пробують когось намалювати голубом чи яструбом. Будь-яка мисляча людина, яку спитати, що краще – поганий мир чи добра війна, очевидно вибирає поганий мир. І я б не розділяв жодну політичну сил