Тетяна Чорновол: «Заради країни можна пожертвувати життям»

Промова на з’їзді партії «Народний фронт», м. Київ, 10 вересня 2014 року

Почну з найголовнішого. Зараз у країні – війна. У Києві мирно, комфортно, в Києві тепло. Але цей мир тут, в Києві, також ледь тримається. Ви пам’ятаєте нещодавню заяву Путіна, який сказав, що через два тижні танки можуть бути в Києві? Ви знаєте, я думала, що ця війна буде ще у 2012 році.

Сьогодні я – разом із цією командою, тому що завдяки багатьом людям, які тут присутні, ми увійшли в цю війну загартованими та згуртованими. Вона би була у будь-якому випадку. Але ми увійшли в неї сильними, тому що це сталося після Майдану Гідності. Він зробив нас сильними духом, надзвичайно сильними. Я дуже вдячна всім тим людям, які не опускали рук навіть у ті часи, кілька років тому, коли країна була байдужа, зневірена, коли були найгірші часи для України. Багато хто говорить, що Янукович був не найгіршим президентом, що треба вміти прилаштовуватися. Але присутні тут люди боролися, а не пристосовувались. Я пам’ятаю Андрія Парубія, який приїжджав до мене у 2012 році, і ми про все це говорили.

Незважаючи на те, що гинуть люди – я можу це говорити, бо загинув мій чоловік, – зараз не найгірша ситуація. Гірша була два роки тому. Набагато гірша. Люди, які присутні тут, і багато тих, хто не присутній, запустили процес здобуття гідності, процес формування української нації, формування держави. Попередні 20 років ми мали не країну, ми мали територію. Зараз цей процес запущений, і його вже не зупинити.

У нас є дуже важливе завдання – у кожного окремо і всіх разом, хто тут присутній: щоб цей процес, який іде зараз вперед, не зійшов нанівець. Я можу згадати, наприклад, Майдан 19 лютого, коли до сцени витягли «беркутів», бо народ хотів їх розірвати на шматки. Якби це сталося – це могло би знищити нашу країну. Тому що герої не можуть бути звірами. Тоді цей сценарій зупинили, зупинив особисто Турчинов. І в тому числі через це я сьогодні тут, в цій команді. Я в цій команді, тому що тут є Арсеній Яценюк. Тому що після втечі Януковича так хотілося святкувати, після цих довгих місяців на морозі. Так хотілося вчинити так, як робили багато людей – хтось поїхав на закордонні конференції розповідати мемуари про те, як ми стояли на Майдані. Хтось просто відпочивав. Але Арсеній Яценюк взяв на себе відповідальність за економічний розвиток країни. Це була велика відповідальність.

Я пам’ятаю той день на засіданні Уряду (а точніше, це була глибока ніч), коли дуже щиро Ви говорили про кредити від МВФ, яких вдалося добитися. І бути хоч трошки приналежним до цієї перемоги – це було приємно. Але наразі такий час, що немає коли святкувати – треба брати відповідальність. Навіть коли ця відповідальність – через силу, коли це навіть фізично тяжко, коли доводиться багато від чого відмовлятися.

Коли я стояла на Майдані і мене питали про прийняття того чи іншого рішення – чому я роблю саме так, а не інакше, – я відповідала, що це мої принципи: заради країни можна пожертвувати життям. Але це ще не все, далеко не все, віддати життя – найлегше. Заради країни можна пожертвувати гідністю, репутацією – це вже важче. Заради країни можна пожертвувати тими, кого любиш – це взагалі дуже важко. Але тільки зараз я зрозуміла, що тоді ці рішення і слова насправді були ще пустими. Тому що інколи заради країни треба посилати на смерть, інколи заради країни треба приносити в жертву тих, хто тебе любить.

Я знаю, що тут є люди, які зараз розуміють мої слова. Зараз нам найважливіше – тримати цю ситуацію, тримати цей процес, за який ми несемо відповідальність, який є дуже правильним. Це процес формування майбутнього всієї країни.

Це значить, що наших людей вже неможливо зупинити, і це, в тому числі, – наша заслуга. 90% роботи ми вже зробили. Але сьогодні ми відповідальні за те, щоб цей процес продовжував рухатися прямою дорогою і призвів до того, щоб наша країна стала дійсно вільною та незалежною.

Слава Україні!